Наша історія
Дивні справи Божі… В час темної і грізної бурі, коли
Католицька Церква знаходилась в підпіллі, наспіла хвиля започаткування Сестер
Пресвятої Євхаристії. Метою Згромадження була: любити Ісуса Христа в Пресвятій
Євхаристії, поклоняючись нашому Спасителеві у цій святій Тайні, перепрошуючи
Його за всі зневаги, завдані Йому, ширити цю любов у народі, зокрема там, де
віра в Бога пригасає, холоне чи нищиться.В той важкий час на Україні релігія нищилась через
комуністично-атеїстичну пропаганду. Багато церков було знищено або перетворено
на склади. Священиків та монахів масово заарештували за надумані злочини.
Постійно велося спостереження за так званими неблагонадійними людьми, тобто
такими, що вірили в Бога і чекали від них хоча б маленького приводу для арешту.
Але і тоді були люди, котрі в своїх серцях зберігали віру і протистояли
пануючому на Україні ладу.
Такою людиною, котра намагалася прилучити людей до
Господа і був о. Петро Більо. 
Він, неодружений
український католицький священик, народжений в с. Княжпіль, тепер
Старосамбірського району Львівської області, вів душпастирську працю в с.
Подільцях Самбірського району. Отець Петро почав гуртувати біля себе сильних
вірою, ревних за Божу славу дівчат з метою започаткування активного жіночого
Згромадження.
1954 року група дівчат зробили приречення служити всеціло
Господу Богу і вибрали Марію Кренту на свою Ревнительку. Отець Петро, побачивши Боже благословення в тій справі,
купив невеликий будинок в м. Хирові, щоб дівчата могли жити в спільноті,
працювати на славу Божу і молитись за рідну Церкву, за повернення єпископів і
священиків з місць позбавлення волі, за знедолений український народ. Дівчата
виконували фізичну працю а також допомагали священикам в таємній душпастирській
праці. Він, неодружений
український католицький священик, народжений в с. Княжпіль, тепер
Старосамбірського району Львівської області, вів душпастирську працю в с.
Подільцях Самбірського району. Отець Петро почав гуртувати біля себе сильних
вірою, ревних за Божу славу дівчат з метою започаткування активного жіночого
Згромадження.
1954 року група дівчат зробили приречення служити всеціло
Господу Богу і вибрали Марію Кренту на свою Ревнительку.. В такий непевний час не було нагоди документально
засвідчити започаткування їх Згромадження, оскільки існувала небезпека, що ці
документи будуть знайдені (а це могло означати тільки одне – довічне ув’язнення
всіх членів угрупування і всіх, хто був до нього причетний). Права на помилку
ми не мали.
21 квітня 1957 року, після повернення із заслання
єпископа Миколая Чарнецького, невелика група дівчат разом з о. Пертом Більо
прибули до Владики Миколая. 
Вони повідомили йому про свої наміри і бажання
згуртуватися як монаша спільнота Сестер Теодозіянок. Владика прийняв їх
бажання, але висловив свою думку, що давно прагне, щоб в українському народі
було Згромадження Пресвятої Євхаристії. Дівчата вислухавши аргументи Владики,
радо погодились і він уділив їм благословення на почин і розвиток нової монашої
спільноти.
Часи переслідування наносили чимало перешкод для формації
молодих дівчат. Сестра Михаїла (Марія) Крента стала першою Настоятелькою та
вихователькою молодих сестер.
В той період сестри працювали на державних роботах, але
нелегально допомагали священикам: приготовляли і переносили (з одного місця до
іншого, де можна було зібратись вірним) всі необхідні речі до Служби Божої,
катехизували дітей, молодь та старишх, приготовляли наречених до Тайни
Подружжя. Сестра в тих «мандруючих» церквах була і паламарем, і дяком, і
катехитом. Службу Божу переважно відправляли вночі, тому сестри часто
заохочували себе і підтримували одна одну серед дорожніх труднощів та
переживань такими словами: «ніч, дощ, хуртовина – наші приятелі».
Здавалось б, що в такому атеїстичному середовищі не може
бути нових покликань, але вони були, хоч правда, нечисленні. Сестри вимолювали
в Бога прощення і кращої долі для Церкви та українського народу.
І тільки з часом виходу Церкви з підпілля, в 1992 році
сестри отримали державну реєстрацію свого Згромадження.
|