Свята Тереза Дитятка Ісуса, яку ще називають Терезою з Лізьє або Малою Терезкою, щоб відрізнити її від Великої Терези – св. Терези Авільської, народилася в Алансоні (Нормандія) в ніч проти 3 січня 1873 року. Вона була дев'ятою дитиною подружжя Людовіка та Софії. Коли дівчинці виповнилося 4 роки, померла її мати. Вихованням дівчаток зайнявся батько. Після того, як не стало рідної мами, Тереза обрала собі за матір Пресвяту Діву Марію. Того ж року, тобто у 1877 році, батько разом з усіма своїми доньками перебрався до Лізьє.

У 1881-1886 рр. Тереза перебувала у сестер-бенедиктинок в Лізьє, котрі мали при монастирі школу та інтернат для дівчат. 25 березня 1883 року десятирічна Тереза тяжко захворіла. Хвороба не відступала до 13 травня. Як стверджувала сама Тереза, її чудесним способом зцілила Мати Божа. У 1884 році дівчинка прийняла Перше Причастя, і відтоді, приймаючи щоразу Ісуса в Євхаристії, вона з радістю у голосі повторювала: «Вже не я живу, а Христос живе в мені». Цього ж року Тереза прийняла також таїнство Миропомазання. Понад рік дівчинка страждала від надмірної скрупульозності. Як потім зізнавалася, одужала від цієї духовної хвороби лише завдяки заступництву своїх чотирьох сестер, які померли немовлятками.

У своєму щоденнику Тереза занотувала, що під час Пастирки пережила «цілковите навернення». У ніч Різдва Христового вона приймає рішення забути про себе повністю, віддавшись Ісусові у справі спасіння душ. З того часу дівчинка відчуває гіркоту і навіть відразу до земних задоволень і розваг, її охоплює туга за молитвою, за розмовою з Богом. Терезі на той час було лише 13 років. Через рік після цього засуджують до смертної кари Пранзіні, злочинця, який наводив страх на цілу околицю. Тереза дізнається із газет про те, що він і гадки не має, аби примиритися з Богом, тому вирішує здобути його душу для Ісуса. Дівчинка ревно молиться про його навернення, жертвуючи у намірі Пранзіні спеціальну покуту та умертвіння. Вона волає до Бога: «Я впевнена, Боже, що Ти пробачиш цій нещасній людині (…). Це мій перший грішник. Даруй мені задля втіхи знак, який би свідчив про розкаяння Пранзіні». Страта ось-ось має статися, але злочинець знову відштовхує священика. Утім, за мить до того, як має покласти голову під гільйотину, на превеликий подив присутніх, несподівано звертається до священика, просить хрест і починає його цілувати. Коли Терезі повідомляють про це, вона вигукує з радості: «Це мій перший син!».

Терезі було 15 років, коли вона вперше постукала до дверей Кармелю з проханням про прийняття. Проте настоятелька з огляду на молодий вік і тендітний вигляд дівчинки, відмовила їй, оскільки боялася, що та не витримає суворих умов монастирського життя. Та це не зупинило юнку, і вона вдається до місцевого єпископа. Утім, мотивуючись Церковним правом, єпископ так само відмовив Терезі. Після цього вона умовляє батька поїхати до Рима. Папа Леон XIII відзначав у той час золотий ювілей свого священства. Тереза упала перед ним навколішки і стала благати: «Святійший отче, дозволь, щоб на честь твого ювілею я змогла вступити до Кармелю у 15-річному віці». Однак Папа не захотів зробити винятку, і дівчинку, яка ще намагалася щось пояснити, папська гвардія силоміць забрала від нього, щоб інші паломники за давнім звичаєм могли поцілувати ноги Святійшого отця.

Мрія Терези здійснилася лише через рік. Спочатку її прийняли до постулату, потім новіціату. Переступивши поріг Кармелю, дівчина відразу вирішила: «Хочу бути святою». У січні 1889 року вона одягнула спеціальне чернече вбрання й отримала ім'я «Тереза Дитятка Ісуса і Святого Лику», прийнявщи наступне рішення: «Я прийшла сюди, щоб рятувати душі, а понад усе, щоб молитися за священиків». У 1890 році Тереза склала вічні обітниці. У 1892 році її востаннє відвідав батько. Незважаючи на те, що Людовик Мартен уже страждав від розладу психіки, доньку він впізнав, попрощавшись потім з нею словами: «До зустрічі в Небі».

Настоятелька Кармелю помічала неабиякі чесноти юної сестри, а тому вже за три роки після того, як Тереза склала обітниці, призначила її наставницею новіційок. Ці обов'язки Тереза виконувала до самої смерті, тобто впродовж чотирьох років. Великий подив викликає духовна зрілість, якої вона досягла у чернечому житті. Тереза старалася виконувати ретельно всі, навіть найменші, обов'язки. Вона назвала свою дорогу до досконалості «малим шляхом Божого дитинства». Спостерігаючи за тим, що про Божу любов забули, юна кармелітка віддала себе Богові в жертву заради спасіння світу. Свої переживання і страждання вона описала у книжці «Історія однієї душі».

Настоятелька ставилася до Терези дуже суворо, аж поки та смертельно не захворіла. Вона вважала, що дівчина несерйозно поставилася до свого вступу в Кармель, а її постійну усмішку на обличчі сприймала як легковажне ставлення до обітниць. Неприязною була до Терези і похила сестра, якою вона опікувалася з огляду вік і каліцтво: замість слів подяки юнка не раз чула невдоволення та надмірні вимоги до себе. Утім, Тереза раділа цим хрестикам, оскільки вбачала в них прекрасний подарунок, який могла скласти Богові.

За рік до смерті у Терези з'явилися перші ознаки задавненого туберкульозу: висока температура, слабкість, втрата апетиту і навіть кровотеча. Вперше кровотеча відкрилася в ніч на Велику п'ятницю, але, незважаючи на це, Тереза продовжувала виконувати обов'язки наставниці, ризничої і доглядальниці. Зима того року (1896-1897 рр.) випала надзвичайно сувора, а монастир не опалювався. Для Терези це було справжньою мукою, вона страждала від нестерпного кашлю і задишки, однак настоятелька не надала цьому серйозного значення. Лише коли Терезі стало зовсім зле, її показали лікарю. Було вжито жорстоких лікувальних заходів, зокрема ставили банки. З ранами на спині і грудях Тереза продовжувала виконувати свої звичні обов'язки, вона далі приносила чернечі жертви і навіть займалася пранням. Лише у липні 1897 року її поклали до монастирського медпункту, де за кілька тижнів небувалих страждань, 30 вересня 1897 року, вона померла заповівши: «Хочу бути в Небі, але при цьому чинити добро на землі. Я пошлю на землю після смерті дощ із троянд».

Пій ХІ беатифікувавТерезу у 1923 році, а двома роками пізніше – канонізував. У 1927 році проголосив поряд зі св. Франциском Ксаверієм головною покровителькою католицької місії. У 1890 році, тобто ще за життя Терези, сестри сайгонського монастиря (нині Хошимін) планували відкрити другий монастир кармеліток на в'єтнамській землі у Ханої, тому звернулися по допомогу до материнського дому у Лізьє, де їм пообіцяли дати сестер. Серед перших охочих поїхати до В'єтнаму була і сестра Тереза Дитятка Ісуса, але оскільки врегулювання цього питання тривало дуже довго, Тереза в цей час захворіла і померла. У 1944 році Пій ХІІ проголосив св. Терезу другою після св. Жанни Д'Арк покровителькою Франції, а У 1999 році Іоанн Павло ІІ у 1999 році надав їй титул вчителя Церкви. В іконографії св. Тереза представлена на основі оригінальних фотографій. Її атрибутами є Дитятко Ісус, книжка, букет троянд, перо.