Наша історія

Дивні справи Божі… В час темної і грізної бурі, коли Католицька Церква знаходилась в підпіллі, наспіла хвиля започаткування Сестер Пресвятої Євхаристії. Метою Згромадження була: любити Ісуса Христа в Пресвятій Євхаристії, поклоняючись нашому Спасителеві у цій святій Тайні, перепрошуючи Його за всі зневаги, завдані Йому, ширити цю любов у народі, зокрема там, де віра в Бога пригасає, холоне чи нищиться.

В той важкий час на Україні релігія нищилась через комуністично-атеїстичну пропаганду. Багато церков було знищено або перетворено на склади. Священиків та монахів масово заарештували за надумані злочини. Постійно велося спостереження за так званими неблагонадійними людьми, тобто такими, що вірили в Бога і чекали від них хоча б маленького приводу для арешту. Але і тоді були люди, котрі в своїх серцях зберігали віру і протистояли пануючому на Україні ладу.

Такою людиною, котра намагалася прилучити людей до Господа і був о. Петро Більо. Він, неодружений український католицький священик, народжений в с. Княжпіль, тепер Старосамбірського району Львівської області, вів душпастирську працю в с. Подільцях Самбірського району. Отець Петро почав гуртувати біля себе сильних вірою, ревних за Божу славу дівчат з метою започаткування активного жіночого Згромадження.

1954 року група дівчат зробили приречення служити всеціло Господу Богу і вибрали Марію Кренту на свою Ревнительку.. Отець Петро, побачивши Боже благословення в тій справі, купив невеликий будинок в м. Хирові, щоб дівчата могли жити в спільноті, працювати на славу Божу і молитись за рідну Церкву, за повернення єпископів і священиків з місць позбавлення волі, за знедолений український народ. Дівчата виконували фізичну працю а також допомагали священикам в таємній душпастирській праці.

В такий непевний час не було нагоди документально засвідчити започаткування їх Згромадження, оскільки існувала небезпека, що ці документи будуть знайдені (а це могло означати тільки одне – довічне ув’язнення всіх членів угрупування і всіх, хто був до нього причетний). Права на помилку ми не мали.

21 квітня 1957 року, після повернення із заслання єпископа Миколая Чарнецького, невелика група дівчат разом з о. Пертом Більо прибули до Владики Миколая.. Вони повідомили йому про свої наміри і бажання згуртуватися як монаша спільнота Сестер Теодозіянок. Владика прийняв їх бажання, але висловив свою думку, що давно прагне, щоб в українському народі було Згромадження Пресвятої Євхаристії. Дівчата вислухавши аргументи Владики, радо погодились і він уділив їм благословення на почин і розвиток нової монашої спільноти.

Часи переслідування наносили чимало перешкод для формації молодих дівчат. Сестра Михаїла (Марія) Крента стала першою Настоятелькою та вихователькою молодих сестер.

В той період сестри працювали на державних роботах, але нелегально допомагали священикам: приготовляли і переносили (з одного місця до іншого, де можна було зібратись вірним) всі необхідні речі до Служби Божої, катехизували дітей, молодь та старишх, приготовляли наречених до Тайни Подружжя. Сестра в тих «мандруючих» церквах була і паламарем, і дяком, і катехитом. Службу Божу переважно відправляли вночі, тому сестри часто заохочували себе і підтримували одна одну серед дорожніх труднощів та переживань такими словами: «ніч, дощ, хуртовина – наші приятелі».

Здавалось б, що в такому атеїстичному середовищі не може бути нових покликань, але вони були, хоч правда, нечисленні. Сестри вимолювали в Бога прощення і кращої долі для Церкви та українського народу.

І тільки з часом виходу Церкви з підпілля, в 1992 році сестри отримали державну реєстрацію свого Згромадження.